"Раздирайте сердца ваши, а не одежды ваши, и обратитесь к Господу Богу вашему; ибо Он благ и милосерд, долготерпелив и многомилостив и сожалеет о бедствии" (Иоиль 2:13)
Спокойна поза,
Взгляд опущен долу,
И руки, сомкнуты молитвенно, лежат;
Лишь только слезы,
Лишь святые слезы
В ресницах темных,
словно бусинки дрожат.
Не слышат уши, как стенает сердце,
Не видят очи, как скорбит душа,
За тех, кто к смерти,
Кто к греховной смерти
Идет; к могиле, жизнь свою круша.
В смиренном сердце
Рвутся воплем связки,
О всех, заблудших в мрачной суете;
И расцветают радужные краски
Надежд, рожденных на святом Кресте!
Сергей Сгибнев,
Новосибирск, Новосибирской обл.
Верующий. Люблю хорошую христианскую и классическую музыку. Люблю говорить о Боге. Люблю жить! сайт автора:Персональный дневник
Прочитано 12115 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Здорово! Особенно последний куплет. Благославений! Комментарий автора: "И сказал ему Господь: пройди посреди города, посреди Иерусалима, и на челах людей скорбящих, воздыхающих о всех мерзостях,
совершающихся среди него, сделай знак..., но не троньте ни одного человека, на котором знак, и начните от святилища Моего. И
начали они с тех старейшин, которые были перед домом" (Иез.9:4-6).
Слова Пророка могут показаться жескими. Но не для того ли призвал нас Господь, чтобы мы стали похожи на слуг Его, "скорбящих,
воздыхающих о всех мерзостях", творящихся в мире. А наипаче среди "старейшин, которые были перед домом"?!
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
