Вася Шилкин доковылял до платформы. Оставалось перейти по верху на другую сторону. Сросшаяся кое-как после перелома, нога заныла.
И Вася подумал: «Ну, ходить я хожу, а вот бы мне полететь!? Перемахнуть через рельсов два ряда. Конечно, не напугать вот этих: девушку, собаку и закутанную в неизвестно что старушку возле фонаря».
Он привстал на цыпочки. Его шарф, размотавшись, упал на платформу, а сам Вася, оторвавшись от земли, повис в воздухе.
Было свежо. Тело в ладонях северного ветра налилось силой. Вася сощурил правый глаз и посмотрел на свою ногу: «Ага. Вот здеся и еще здеся…»
– Кряк, – ответила ему нога и перестала болеть.
«Так я и хромать перестану», – подумал Вася, ныряя в воздушную яму.
Эхма, чего бы еще захотеть? Сверху люди виделись маленькими цветными пятнышками.
Вася почувствовал, как у старушки першит в горле, и тут же заметил, что она, как и другие люди на станции, составлена внутри из черточек-проволочек, которые мигают всеми цветами радуги. Но если у других сияние было радостным, то в старушке – теплилось тревожно, как лампочка, которая вот-вот перегорит. «Вот здесь прижать и вот здеся, и – раз!» Бабушка развернула плечики, улыбнулась и, немного подумав, выкинула свою клюшку под платформу.
Малиновым горело вокруг девушки. Вася задержал дыхание, протянул руку, которая стала бесплотной, как облачко, и задел кусочек меняющейся липкой красноты вокруг ее тревожного личика. Измазанный палец потянул в рот. На вкус это было похоже на малиновое варенье, которое так хорошо варила Васина бабушка- Матрена Федоровна. Варенье горчило. Любовь была многолетняя, безысходная, безответная. «Вот сяк и таки-так», – замурлыкал Вася. Девушка улыбнулась.
– Собака-собака! Пойдем ко мне жить!?
Пес вильнул хвостом и лизнул ее руку.
Девушка подняла голову. В потемневшем небе кто-то запускал ракеты – красную, голубую, зеленую.
На платформе лежал клетчатый шарф и два костыля. Только Васи-идиотика нигде не было видно.
Прочитано 11133 раза. Голосов 3. Средняя оценка: 3,67
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Студентки - Таисия Кобелева У новелі «Студентки» образ Єви-Ніколь і її брата Джеймса, як іноземців, я вибрала не просто так. Кожна людина, стаючи християнином, отримує від Бога якесь завдання, щоб виконати Його план спасіння людства. Іноді людина виконує це завдання далеко віл свого дому. Ніколь не вважала це місто своїм домом назавжди, вони з братом постійно чекали можливості повернутись на Батьківщину. Так само кожен християнин вважає Землю своїм тимчасовим домом. Тут він виконує Божий задум для нього, адже всі люди народились не просто так.\\r\\n В образі Джеймса показаний той старший брат, про якого мріє кожен. Джеймс опікується своєю сестрою і докладає до її навчання чималих зусиль. Він став опорою своїй молодшій сестрі, яка сама б не вижила в чужій країні і чужому місті.\\r\\n Коли Єва познайомила Лізу, а Джеймс Олега, з Богом, вони виконали своє завдання тут і могли повернутись додому.\\r\\n Ліза і Настя на початку твору – символи дівчат, які вважають, що усім для повного щастя, не вистачає бойфренда. Тому вони більше ніяк не могли пояснити веселий настрій своєї сусідки.\\r\\n Ліза – людина, яка шукає сенс свого життя, шукає наполегливо. Будучи на дні відчаю, вона спочатку піддається йому і кидається на Єву з ножем, потім кидає її під машину. Злякавшись свого вчинку, дівчина трішки бере свої відчуття під контроль і зривається на Насті. На самому дні відчаю Бог подав їй свою Руку через пісню, яку вона почула через відкриті вікна Дому Молитви. Там лунала пісня Олександра Бейдика «Отпусти».\\r\\n Настя – образ впертих людей, яким не жаль нікого, крім себе. Однак в кінці твору вона теж приходить до Бога.\\r\\n
У моря - Тихонова Марина Просто вспомнилось, как мы с сыном отдыхали у моря. И, честно говоря, мне было приятно, когда нас принимали за студентов или "сладкую парочку".
