Как бы пережить мне всплеск эмоций сильных?
У меня намедни околел мобильник.
Без предупрежденья взял он и скончался.
Прежде был хорошим и не отключался.
Мне еси прискорбно и весьма обидно,
В нем ведь сколько пользы было очевидной!
Не «слетаешь» к детям, не услышишь внуков,
Мужа дорогого «не ведешь за руку».
И тебя, конечно, не достать кому-то…
Проще. Только как-то не совсем уютно.
Ото дня, в который я в мобильник вникла,
Я свои желанья сообщать привыкла
Дорогим и близким, дальним и не очень
Поутру, под вечер и, конечно, ночью.
Я всегда на связи, обо всем я в курсе…
Словно дух, я сразу на любом ресурсе.
Телефончик умер. Умер в самом деле…
И хожу я с думой: - Я, пока что в теле,
Может, мне не надо быть везде и всюду.
Мой Создатель рядом. С Ним на связи буду!
Смыслом благодатным полнится потеря.
Говорю бесплатно с Господом и верю-
Что ко благу будет всем беседа эта;
Отдохнут и люди от моих советов…
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
